6 травня Комісії КМР з питань освіти, науки та інноваційної політики, а також з питань культури та туризму підтримали Концепцію розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015-2020 роки. «Для чого?» – запитаєте ви, для того, щоб «створити сприятливі умови для функціонування української мови та культури».

Безперечно, ми обома руками «за» просування української мови у всіх проявах, але у цьому питанні підтримаємо конкретику, без зайвих «кліше» та відголосків рядянщини. Тим більше, вже мали досвід різноманітних «концепцій» та «стратегій» популяризації мови. Що отримали? Непотрібну купу документів та обговорень, жодного результату, ще й частковий негатив, бо нав’язування ніколи до хорошого не призводить.

Сьогодні тема «українізації» (в усіх кращих значеннях цього слова) – актуальна як ніколи. І тут важливим є той факт, що ці настрої є щирими та природніми, а не результатами прийняття концепцій. За останній час українська стала лунати на вулицях Києва набагато частіше. Мало не щотижня відбувається безліч тематичних заходів, українці частіше слухають вітчизняну музику, цікавляться історією, бренд «Україна» – популярний у світі, а наша рідна вишиванка взагалі не сходить зі шпальт найвідоміших модних видань. І кожен із нас пишається цим. Щиро пишається. Цей процес природньо набирає обертів та не залежить від влади.

Мотив популяризації мови та культури – гарний та правильний. Але на нашу думку, будь-яке «насаджування» та примус у таких питаннях – лише вбиває ініціативу. І влада тут повинна стати не творцем, а співучасником, створюючи, кращі умови для того, що вже і так розвивається та набирає обертів.

Повернемося до концепції. Координатор спрямування “Освіта, наука та інноваційні технології” ГО “Свідомі” Оксана Гнатенко стверджує: “Читаючи текст, є чітке відчуття, що він – далекий від реалій. Наче перечитуєш старі документи радянських часів, коли намагалися штучно змінювати підходи, трактування та погляди. Така методика є абсолютно несучасною та у деяких випадках навіть шкідливою для громади”. Координатор зазначає, що частина запропонованих заходів вже давно виконується громадськими активістами та діячами культури. А інша частина, як-то, наприклад, «Всеукраїнський диктант» для депутатів і працівників апарату – взагалі смішно виглядає. “Яка мета: виявити рівень знань мови? І що далі з тими, хто не знає? Навчання чи звільнення? І який сенс? Хіба ми цього не проходили раніше? Або ж «встановлення офісних програм з україномовним інтерфейсом на всю комп’ютерну техніку апарату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)». Яких результатів планують досягнути цим? Було б бажання, то вже давно розпорядженням Кличка це зробили. Одним словом суцільна «показуха». І, звичайно, на ці «нові» ідеї будуть виділяються кошти із бюджету. За таких обставин, це повне марнотратство та розбазарювання бюджетних коштів”, – додає Оксана Гнатенко.

Також, невідомо чи було проведене широке обговорення даної концепції, адже кияни повинні самі визначатися, як їм розвиватися у цьому напрямку.

Ось до прикладу, один із пунктів концепції є закупівля літератури для бібліотек. На сьогодні бібліотеку практично ніхто не відвідує, можливо за винятком центральних. Майже усю інформацію можна або знайти у вільному доступі у Інтернеті, або замовити на тематичних сайтах. Працівники бібліотек створюють вигляд роботи. Ні в якому разі, я не стверджую, що бібліотеки потрібно закривати, але і витрачати кошти на закупівлю літератури, яка буде пусто лежати на полиці, – абсурд.

Лобісти концепції запевняють, що її реалізація не потребує фінансування. Разом з тим, пропонують вирішити це за рахунок прийняття нових міських цільових програм, які будуть розроблені на виконання даного рішення. І тут трохи замилює очі. Адже на виконання цільової програми потрібні кошти. На сьогодні у Києві вже діє близько 40 міських цільових програм (МЦП) на загальну суму майже 8 мільярдів гривень. По їх виконанню практично ніхто не звітує, ефективність виконання ніхто не перевіряє, вони автоматично подовжуються із року в рік, «пожираючи» безрезультатно шалені кошти. Тому розробляти нові МЦП для виконання завдань концепції – нісенітниця, адже її реалізація, в такому разі, з самого початку під питанням.

Що, на нашу думку, варто зробити?

1) Проаналізувати потреб киян у цьому напрямі, що допоможе чітко визначити проблематику.

2) Розробити концепцію із широким залученням громадськості. Це дасть змогу отримати декілька варіантів, серед яких обрати кращий.

3) Зорієнтувати заходи концепції, в першу чергу, на молодь. Потрібно надавати пільги молодим українським письменникам, музикантам, художникам, що забезпечить створення якісного сучасного українського продукту.

4) Передбачити у концепції створення умов для притоку інвестицій у цю сферу.

І на останок, ми переконані, що взагалі вже пора відходити від цих старих радянських методів написання таких документів. Натомість, маємо лише з громадськістю створювати інший продукт – сучасний, актуальний, що має чіткі завдання з очікуваними результатами та індикатори оцінки ефективності, аби не витрачати безглуздо кошти та не гаяти час.