Від старту судової реформи під тиском міжнародної експертної спільноти парламентарі реєстрували і під тим же тиском "бракували" вже два законопроекти про антикорупційний суд (№6011 та №6529).

Наразі на розгляді народних обранців перебуває президентська ініціатива, яку, як прогнозує керівник ГО "Свідомі" Олег Петровець, якщо проголосують, то під тиском тих же іноземних партнерів і не в такому вигляді, у якому її подано зараз.

Експерт переконаний: без антикорупційного суду подолати хабарництво і "договорняки" на найвищому рівні навряд чи вдасться. А це означає остаточний провал реформи і руйнування наших мрій про європейську не лише територіально Україну.

"На щастя, робити якісь остаточні невтішні висновки поки що рано, адже дискусію довкола появи останнього, третього, елемента в українській антикорупційній системі не те що не закрито. Навпаки – вона в самому розпалі.

І точиться ця дискусія якраз довкола вищезгаданого президентського законопроекту "Про Вищий антикорупційний суд".

Звісно, сам факт ухвалення рішення про створення такого органу – вже позитив. Адже очевидно, що тими силами, які зараз є, антикорупційну реформу Україна "не тягне", - зазначає він.

Серед плюсів президентського законопроекту керівник "Свідомих" виділяє положення, згідно з якими до відбору суддів залучаються міжнародні експерти, а сам суд має окреме фінансування, що збільшує шанси на фаховість та незалежність майбутнього органу.

Разом з цим, ні у Венеційській комісії, ні в МВФ повністю задоволеними законопроектом не зосталися.

Так, у МВФ наполягають, щоб Міжнародна рада експертів, яка буде залучена до відбору суддів антикорупційного суду, мала право непереборного вето щодо кандидатур недоброчесних судів.

Позаяк у законопроекті президента Вища кваліфікаційна комісія, що призначає суддів, може подолати це вето 2/3 голосів від свого складу.

МВФ також переконує Україну прислухалася до рекомендацій Венеційської комісії щодо юрисдикції суду, яка повинна співвідноситися з юрисдикцією НАБУ і САП, а не поширюватися на всі корупційні злочини.

Інакше суд буде просто "завалений" дріб’язковими справами і не зможе сконцентруватися на масштабних корупційних злочинах.

"Варто зазначити, що з розтиражуванням критики МВФ у ЗМІ, в українському суспільстві скептичні настрої щодо законопроекту зросли ще більше.

Хоча, на мою думку, це відбулося не зовсім справедливо. Адже кожна медаль має дві сторони. І якщо проаналізувати документ детальніше, можна побачити, що розцінювати спірні положення можна й зовсім під іншим кутом зору.

Так, я ніде не зустрічав характеристики законопроекту як компромісного – такого, який може "примирити" деякі рекомендації Венеціанки з українським законодавством, що не допускає створення в нашій країні спеціальних судів.

Також рідко хто наголошує на наявності в законопроекті запобіжників від перевантаження суду дріб’язковими справами, якої так побоюються в МВФ. А ці запобіжники там є.

Зокрема, передбачено, що суд розглядатиме корупційні справи, якщо розмір заподіяної шкоди буде в 500 і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму.

Крім того, не варто забувати й про те, що аби законопроект став законом, за нього повинні проголосувати депутати. Тому все має бути зроблено настільки грамотно, щоб примирити не тільки українське законодавство і рекомендації наших партнерів, але й самих народних обранців між собою.

Отже, під час доопрацювання законопроекту до другого читання, думаю, таку спробу буде здійснено", - говорить О. Петровець.

До слова, сама ідея створення антикорупційного суду в Україні піддавалася критиці як на експертному рівні, так і на найвищому політичному. Оперували опоненти інституційного новоутворення зазвичай такими аргументами:

– Практика функціонування антикорупційних судів у світі досить неоднозначна. Тому не факт, що в Україні він буде ефективним.

– Такий орган не вписується в українську судову систему. Створення спеціальних судів, яким буде антикорупційний, в Україні заборонено Конституцією.

– Усі суди повинні бути антикорупційними.

– Цей орган нам нав’язують з-за кордону, ніби ми самі не в змозі ухвалювати рішення та керувати власною державою.

Водночас, маємо й контраргументи сторін:

– Дійсно, практика створення антикорупційних судів серед європейських країн є малопоширеною (Хорватія, Словаччина, Болгарія), і бажаних результатів ці органи в основному не приносять.

Разом з цим такі суди можна назвати достатньо ефективними в середньо- і висококорумпованих країнах, до яких слід віднести й Україну.

Таким чином, враховуючи ідею "проміжного характеру" антикорупційних судів у нашій країні, необхідність діяльності яких повинна зникнути з часом, імовірність того, що вони виконають свою функцію – суттєво просунуть антикорупційну реформу – достатньо велика.

– Так, дійсно, стаття 125 Основного закону будь-які особливі суди забороняє, проте дозволяє створення вищих спеціалізованих судів, під формат якого й намагаються підлаштувати концепцію антикорупційного суду.

Ну і навіть якщо подібний суд не вписується в нашу судову систему, а його концепція суперечить Конституції – звісно ж, це проблема, але не більше.

Чи хіба Конституція – небесна істина, а не всього лише правила, які ми встановлюємо самі?

Бо ж коли йдеться про зміну Основного закону в частині форми державного правління по кілька разів за відносно короткий термін, то це можна. А тут у випадку з антикорупційним судом Конституція – незворушна стіна.

Чесно кажучи, виглядає як аргументація потенційного злодія, що виступає проти встановлення камер спостереження.

– Звісно, всі суди повинні бути антикорупційними. В ідеалі. Але, на жаль, українські реалії не такі. Судова система сьогодні – одна з найкорумпованіших інституцій у країні.

Тому без добрячого стусана для топ-корупціонерів, мабуть, таки не обійтися. А цим стусаном якраз і може стати антикорупційний суд.

– З одного боку, політична суб’єктність і полягає в тому, щоб самостійно ухвалювати рішення щодо майбутнього своєї держави. У цьому контексті нотка раціоналізму в заявах деяких народних обранців все ж простежується.

Проте, з іншого боку, йдеться швидше про руку допомоги, яку ми ж самі просили нам простягнути, а не про якогось роду зовнішнє управління. Тому говорити про якесь нав’язування наразі не зовсім правильно.